Гендерна рівність у трудовому законодавстві
Гендерна рівність не означає, що жінки та чоловіки стануть однаковими, але права, обов’язки та можливості жінок і чоловіків не мають залежити від гендера.
Досягнення паритетного становища жінок і чоловіків можливо шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та застосування заходів спрямованих на ліквідацію дискримінації за ознакою статі та усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією, законами України, зокрема Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Також, національне трудове законодавство враховує принципи гендерної рівності, закріплені у Кодексі законів про працю України.
Рівність прав визначена статтею 2-1 КЗпП України. Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання та інше.
Рівна оплата праці, норми статті 21 Закону України «Про оплату праці» забороняють будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Протидія дискримінації та утискам: Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» та ст. 16 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Також, згідно з нормами статті 8 Закону України «Про рекламу» до загальних вимоги до реклами, зокрема відноситься заборона наводити твердження та/або зображення, які є дискримінаційними та/або розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за ознакою походження людини, її соціального чи майнового стану, віку, расової, етнічної чи національної належності, статі, сексуальної орієнтації, освіти, інвалідності, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовною ознакою, родом і характером занять, місцем проживання, за іншими ознаками.
Відповідно до вимог статті 24-1 Закону «Про рекламу» роботодавцям забороняється в рекламі про вакансії (прийом на роботу) висувати вимоги за ознаками раси, кольору шкіри, віку, статі, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сексуальної орієнтації, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших громадських об’єднаннях, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Кримінальна відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками визначена статті 161 Кримінального кодексу України.
Дізнавайтесь відповіді на запитання щодо законодавства про працю на інформаційному порталі https://pratsia.in.ua/, сайтах Держпраці https://dsp.gov.ua.
